Чим далі від адміністративного кордону Донецької області, тим страшніше розгортається пекло.
Поодинокі зруйновані снарядами будинки переходять у цілі спалені вулиці. А повітря просякло їдким запахом гару.
На побитих автівках, залишених обабіч дороги, “привіти” від окупантів – латинські літери, які вони перетворили у символи крові та смерті. Кров і смерть тут усюди.
Найстрашніше, що подекуди цілі селища – тільки купи розвалених будинків. Колись тут вирувало життя, від якого залишаться лише назви на картах. Така ціна “русского міра”.
Люди, які ще лишаються тут, просто не мають, чого втрачати.
На вулицях зустріти когось можна тільки, коли привозять гуманітарку. Її чекають тут чи не менше за мир.
Від початку війни з Донеччини виїхало дві третини місцевих жителів. Тільки за рік тут загинуло понад 1300 цивільних. Ось, що насправді означає “за добу ворог 48 разів відкривав вогонь”.
Ніколи не пробачимо!
