«Летять! Збивай!» — пролунав наказ командира підрозділу. Гуркіт ворожих вертольотів наближався до позицій українських захисників на Київському морі. Набравшись духу, молодший сержант Антон К., готуючи на ходу свою стареньку «Іглу», побіг до точки пуску на березі. Навестися одразу не виходило: Мі-8 противника вправно маневрував, змінюючи висоту й напрямок руху. Та все ж, зосередившись, воїн упіймав потрібний момент, коли машина була на підйомі. Пуск — через якусь мить ракета влучила у «вісімку». Здалося, що гелікоптер розірвало навпіл. Він закрутився й з плюскотом упав у воду.
— Адреналін зашкалював! Перед тим, як здійснити пуск, мало не заплющив очі. В останній момент подумав: «А як же я побачу, куди полетить ракета». Пуск, легкий шум у вухах, я аж завмер. Перша реакція, як побачив, що вертоліт у воді — «Хочу ще!». Мені кричать: «Ховайся, тікай, міняй позицію». Але я шукав іншу ціль. На жаль, другий вертоліт спустився занадто низько до води, і я не зміг дістати його «Іглою». Потім чую, як наближається ще гул. Щоб не збрехати, було зо два десятки гвинтокрилів. Схопив трубу й побіг до командира. Заховалися в будинку… До останнього думали, що нас ось-ось накриють, — пригадує перший день великої війни командир зенітного відділення однієї з бригад повітряного командування «Центр».
Антон родом із Херсонщини. У війську вже майже два роки. Після закінчення навчання у професійно-технічному училищі за фахом «кухар-кондитер» пішов на строкову службу, а невдовзі підписав контракт. За час служби пройшов кілька навчань у тренувальних центрах та отримав звання «молодший сержант».
— Відчуваю, що я тут на своєму місці й приношу користь. Маю можливість вивчати нові типи зброї й те, що в мене це виходить, надає впевненості у своїх силах. Хоча, якщо чесно, якби хтось мені сказав раніше, що я служитиму в армії, я б йому засміявся в обличчя, — говорить Антон.
читайте також:На захисті неба Києва − український вікінг
Під час служби зустрів захисник і своє кохання. Пара нещодавно зіграла весілля. Саме підтримка коханої дівчини та вірних побратимів допомагають Антону пережити важкі дні невідомості за долю родини, яка тривалий час перебуває в тимчасовій окупації. Батько хлопця — ветеран російсько-української війни, переховується, з ним вже давно немає зв’язку. До матері ж неодноразово приходили окупанти й погрожували, що розстріляють, якщо дізнаються, що хтось із рідних служить.
За збиття російського Мі-8 молодшого сержанта відзначено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Нині разом із побратимами він продовжує виконувати бойові завдання у складі мобільної вогневої групи. Хлопець переймається, що після 24 лютого йому особисто більше не вдалось збити ворожої цілі. Але він впевнений: щойно випаде нагода — обов’язково влучить. Тим паче зараз у його руках американський FIM-92 Stinger, який воїну не терпиться випробувати.
Фото авторів
